АНКЕТИ


Шановні батьки! Просимо вас заповнити анкети.

Анкета "Виявлення педагогічної культури батьків"



 

Консультації, інформаційні матеріали для батьків


Правила сімейного виховання


КОНСУЛЬТАЦІЇ, ПОРАДИ

Правила ефективної взаємодії з дітьми

 Збираючи вранці дитину до садочка, нагадайте їй, що ви її любите і чекатимете вечора, аби дізнатися, як минув її день, та розповісти про свій.  У дитячому садку обов’язково привітайтеся з вихователем і скажіть йому кілька слів про стан та настрій дитини. Не залишайте сина чи доньку біля воріт закладу, заведіть його (її) до групи.  Забираючи малого з дитсадка, запитайте: “Що цікавого було сьогодні в садочку?”, “Про що нове ти дізнався?” — замість традиційного: “Що ти їв?”. Розповідаючи, дитина активізує процеси пам’яті та повторює (а отже, й закріплює) опанований за день матеріал.  У присутності дитини поцікавтеся у вихователя, чим ваш малюк порадував його сьогодні. Це стимулюватиме малого не просто до слухняності, а й до прояву ініціативи та відповідальності.  Наприкінці тижня запитайте у вихователя, які цікаві заходи заплановано на наступний тиждень і чи не знадобиться йому ваша допомога. Так ви зможете підготувати дитину (щось прочита¬ти, вивчити напам’ять) і заздалегідь спланувати власний час.  Укладаючи малюка в ліжко, обов’язково проведіть з ним перед сном 15 хвилин, обговорюючи події дня, що минув. Дайте синові чи доньці можливість розповісти про себе, залиште час і для розповіді про власні справи. Висловіть своє ставлення до вчинків дитини, вживаючи займенник “я”, а не “ти”. Наприклад, замість “Ти — молодець” скажіть: “Я пишаюся тобою” (“Я задоволена”, “Мені приємно”, “Я була впевнена...” тощо). А коли вам щось не сподобалося, слова “Ти вчинив погано” замініть на “Я засмучена” (“Мені неприємно”, “Я думаю, це можна було зробити інакше”, “Я сподіваюся...” тощо). Ганна Бєлєнька //Дошкільне виховання. - 2016. - №6

Дитина, яка часто хворіє

«Часто хворіюча дитина» — так написано червоними літерами на дитячій медичній картці, яка зберігається в поліклініці. Іноді лікарі ще люблять скоротити і написати «ЧТХД», що в перекладі означає «часто, тривало хворіюча дитина». Таких дітей знайдеться чимало. Начебто і діагнозу серйозного немає, але малюк буквально не вибирається з кашлю, нежитю й інших хвороб, вимотуючи рідних і близьких. Мами бігають до лікарів, звертаються до всіляких «травників» та інших фахівців з нетрадиційної медицини. Але все марно. Дитина хворіє, тому до садка або не ходить узагалі, або ходить, але дуже рідко. У школі картинка мало міняється. Малюк пропускає заняття, не займається спортом, проводячи більше часу вдома, «на карантині». Чому так відбувається? Чому одні діти взагалі не знають, що таке хвороби, а інші, не встигнувши видужати, знову захворюють? Поза сумнівом, справа тут і в спадковості, тобто генетичній схильності. І в тому, чи намагаються батьки загартувати дитину, чи займаються з нею спортом. Але сьогодні ми поговоримо не про це. Ми спробуємо з'ясувати психологічні причини дитячої хворобливості. «Хто попереджений, той озброєний» — ця крилата фраза актуальна саме для батьків часто хворіючих малюків. С л о в о н е г о р о б е ц ь Ми, дорослі, дуже багато спілкуємося зі своїми дітьми. Тому що ми намагаємося вплинути на них, виховати якнайкраще. Тому й чують діти найчастіше якісь спонукальні або оцінні слова. «Ну, що ж ти так!», «Так я і знав! Чого ще від тебе чекати?», «Прискорься, вічно ти порпаєшся!» — легко злітає з наших вуст. А ви коли-небудь замислювалися, до яких руйнівних наслідків можуть привести такі слова? Розгляньмо декілька прикладів.  Хлопчик бігає по квартирі і голосно кричить. Йому весело, він грає. Через деякий час мама (чи хтось інший з родичів) робить йому зауваження, тому що дитина поводиться занадто активно. Що говорить зазвичай дорослий? • Не кричи! • Припини шуміти! • Заспокойся! • Скільки можна носитися? • Посидь спокійно! Дитина насправді поводиться так, як і належить здоровій дитині, — вона бадьора і весела, їй хочеться рухатися, їй подобається кричати, гриміти і тупати. А дорослий своїми словами немов зупиняє дитячу енергію, перегороджує їй шлях. І ось вже сумний і тихий малюк сидить і нудьгує на стільчику. Його енергія нікуди не поділася, але тепер дитині нікуди її виплеснути. У душі малюка накопичується агресія і напруження, і що ж далі? А далі все залежить від типу нервової системи дитини. Діти з рухливою нервовою системою, імпульсивні, яким складно стримуватись, демонструють саме агресивну поведінку. А ось ті діти, кому дісталася спокійна, можна навіть сказати, повільна нервова система, деякий час накопичуватимуть напруження всередині. Не даремно ж у народі існує вислів «слова в горлі застрягли». Якщо читати його буквально, то це означає, що людина хотіла щось сказати, але не змогла або їй не дали. Яким може бути результат? Нас зараз цікавить, передусім, здоров'я малюка. Після того як дорослі заборонили дитині проявляти активність і голосно кричати, у неї може заболіти горло. Причому лікар абсолютно чітко констатує вірусне захворювання. Адже нікому і на думку не спаде шукати причину в тому, що дитині заборонили бігати і шуміти. Де ж вихід? Що робити, якщо в когось із домашніх у цей момент болить голова, а сусід просить не тупати, тому що в його квартирі спить маленька дитина? Дитячій енергії просто потрібен вихід. Тому активна прогулянка була б доречною. Спортивне тренування, пробіжка навколо будинку, зарядка теж підійдуть. • Ще один епізод. Хлопчик років п'яти одягається на прогулянку. Йому допомагає бабуся. Вона раз у раз засуджує: «Ти в нас такий слабенький, тому потрібно одягатися тепліше, щоб не застудитися». • Чи ще одна подібна ситуація: мама привела дочку до лікаря і розповідає йому про дитину: «Лікарю, вона в нас весь час хворіє, просто з хвороб не вилазить. Якщо дочка тиждень не хворіла, усі навіть дивуються — така для нас це рідкість». Як ви вважаєте, що після таких слів думатиме дитина про себе? Звичайно ж, що вона слабка і хвороблива. Адже так сказала мама. А мамі треба вірити. Так поступово в малюка складається власний образ - такий собі доход яга, який почне хворіти ще більше. Адже такий образ йому нав’язала мама. Ш у к а й, к о м у в и г ід н о! Так зазвичай розслідують злочини. Визначивши, кому було вигідно скоїти злочин, слідчий знаходить справжніх злочинців. У випадку з часто хворіючим малюком треба поводитись приблизно так само: зрозуміти, хто ж зацікавлений у хворобі, кому вигідно, щоб дитина хворіла і сиділа вдома. По-перше, це може бути сам малюк. Наприклад, він не хоче йти до дитсадка або до школи. Кілька разів, коли він і справді був хворий, його залишили вдома. І тепер за будь-якої слушної нагоди малюк починає симулювати хворобу. Адже вдо¬ма так добре: під рукою іграшки і солодощі, не треба ходити парами і спати в тиху годину. Малюк відмінно вас знає, він прекрасно вміє читати міміку на обличчі, добре розбирається в маминих інтонаціях і знає, що саме на маму подіє безвідмовно — чи то живіт, який раптом захворів на рівному місці, чи голова. Так що ж,він удає , а насправді зовсім не хворий? Отже, він просто симулянт! Але як це визначити, адже в дитини навіть температура може підвищуватись? Нічого дивного, дитина дійсно може почуватися погано. Аж до підвищення температури і зміни показників аналізів. Настільки велика сила самонавіювання. Алгоритм дуже простий і виглядає приблизно так: малюк не хоче йти до дитсадка (наприклад, тому що боїться виховательки або не хоче залишатися без мами) — він знає, що в разі хвороби мама легко залишає його вдома та ще й залишається сама, піклується про нього, читає казки і дозволяє більше, ніж зазвичай, — підсвідомо мозок віддає команду організму захворіти. Відомі випадки, коли в дитини підвищувалась температура, якщо мама збиралася кудись поїхати. Жодних інших симптомів не було. Температура була якорем, яким дитина намагалася зупинити мамин від'їзд. По-друге, дитяча хворобливість може бути вигідна мамі. Вона сидить удома і не працює до тих пір, поки дитина її потребує. Так вона почувається важливою і потрібною, адже дитина часто хворіє і ніяк не може обійтися без мами. Те сааме відбувається і в сім'ях, де тривожна мама занадто сильно опікає дитину, прагнучи зробити так, щоб малюк постійно був тільки з нею. Адже якщо він хворіє, його життя і здоров'я ніяк не можна довірити ні вихователям, ні няням, ні бабусям. По-третє, дитяча хворобливість буває на руку няням. Чим довше дитина не ходить у дитячий садок, тим більше вона потребує того, щоб удома з нею сиділа няня. А ось здоровій дитині няня потрібна набагато рідше, та й навіщо? Адже можна ходити в садок або до школи. І няня із серйозним виглядом розповідає мамі і татові про те, скільки разів дитина сьогодні кашлянула або як вона погано їсть. В усіх трьох випадках одне спільне — слабка і хвороблива дитина, яка рано чи пізно захворіє по-справжньому. І в усіх трьох випадках все відбувається абсолютно неусвідомлено. П і д с т у п н и й с т р е с Ще однією причиною ДИТЯЧОЇ хворобливості є стрес. Відомо, що для малюка стресом може бути все, що завгодно: від'їзд мами, сварки між батьками, хвороба, госпіталізація похід до дитсадка тощо. Між іншим, ніхто не враховує, що одним з найгостріших стресогенів для дитини є розлучення батьків. З поведінки малюка не завжди видно те, наскільки сильно він переживає, а ось те, що через деякий час він раптом починає хворіти, ніхто з розлученням не пов'язує. Насправді ж, саме ці переживання можуть понизити імунітет,зробити дитину більш уразливою до хвороб. У з д о р о в о м у т і л і — з д о р о в и й д у х. І н а в п а к и ! Якщо психологічний стан малюка хороший, то він рідше хворіє. Психологи давно довели зв'язок психологічного стану людини з її фізичним здоров'ям. Внутрішні психологічні конфлікти можуть викликати цілком відчутні фізичні недуги. Тобто наші думки впливають на наше самопочуття. І це стосується не лише дорослих, але й дітей. Діти — істоти емоційні, і для них це ще актуальніше. Мовою лікарів і психологів зв'язок психологічного стану і фізичного самопочуття називається психосоматикою. Безліч соматичних хвороб мають психологічні причини виникнення. Американка Луїза Хей у своїх книгах описала безліч симптомів і захворювань, а також психологічних станів, які їх провокують, і зробила висновок, що, наприклад, аденоїди збільшені в дітей, які почуваються непотрібними своїм батькам і в чиїх сім’ях нерідкі сварки. Причиною ангіни може бути неможливість висловити свою думку. Наприклад, якщо батьки не рахуються з думкою дитини, говорять їй: «Виростеш, потім мудруватимеш», «Що ти в цьому розумієш», «Твоє слово після барабана», «Нікому не цікаво, що ти з цього приводу думаєш». Звичка гризти нігті виникає в тих дітей, яких батьки часто критикують. Саме тому дитина немов «їсть себе», кусаючи нігті або кутикулу навкруги. Іноді причиною гризіння нігтів може бути і агресія, гнів дитини на адресу одного з батьків. Хвороби дихальних шляхів, астма виникають через страх перед зміною умов, перед змінами або від невдоволення тією ситуацією, у якій дитина перебуває. Психологи також говорять про те, що астма, якщо перекласти її мовою почуттів, — це неможливість вдихнути повними грудьми. Захворювання відзначається в сім'ях, де з боку матері простежується гіперопікаючий підхід до дитини. Алергічні реакції в дітей можуть бути викликані почуттям протесту, яке дитина з якоїсь причини не може виразити. Наприклад, дитина невдоволена чимось, але боїться сказати про це батькам або вихователеві. Цікавий і той факт, що алергією нерідко страждають діти тих батьків, які часто сваряться через різні погляди на виховання. Гайморит мовою психосоматики — це пригнічена жалість дитини до самої себе, а також тривала ситуація, коли малюк відчуває, що весь світ проти нього, а він не здатний впоратися з цим. Інфекційні захворювання, якими так часто страждають маленькі діти — це відображення заниженої самооцінки, нелюбові до себе, а також свідчення того, що дитина відчуває гнів і роздратування. Екзема може повідомити про невпевненість дитини у своєму майбутньому, страху перед ним. Шкірні хвороби взагалі відбивають те, що людина думає про себе, наскільки вона сприйнятлива до думки оточення. Камені (вони утворюються в нирках, жовчному міхурі) як правило з'являються в тих дітей, які тривалий час виношують глибоко в собі важкі думки, якими вони ні з ким не можуть поділитися. Луїза Хей рекомендує змінити підхід до виховання дитини залежно від того, яка соматична проблема для неї актуальна. Наприклад, якщо в малюка збільшені аденоїди, йому треба часто говорити, як він потрібен вам, який він бажаний, як ви любите його. Якщо дитина часто хворіє ангінами, треба частіше цікавитися її думкою, давати можливість висловитися, поважати її погляди. Щ о ж р о б и т и, щ о б д и ти н а не х в о р і л а ? ■ Припиніть говорити про хворобливість дитини. А вже якщо вам потрібно відвідати дитячого лікаря, зробіть так, щоб дитина не чула вашої оцінки її здоров'я. ■ Не перебільшуйте небезпеку. Не водіть дитину по лікарях. Краще віддайте до спортивної секції. ■ Поговоріть з усіма, хто бере участь у вихованні дитини. Виключіть зі свого лексикону слова «ти слабенький», «ти в нас хворобливий» та ін. Замініть їх словами, які підкреслюють міцність здоров'я, активність дитини. ■ Якщо дитина не хоче відвідувати дитячий садок, обов'язково з'ясуйте причину і усуньте її. ■ Намагайтеся захищати дитину від сильних стресів у ранньому дитинстві. ■ Якщо ви бачите, що у вашої дитини можуть бути психологічні причини для соматичних захворювань, намагайтесь переглянути свої погляди на виховання. ■ Виховуйте в дитині позитивне ставлення до світу, уміння розв'язувати проблеми, а не накопичувати їх. ■ Навчайте дитину говорити про свої почуття, ділитися переживаннями, а не носити їх у собі. Адже саме такі переживання, які довго не знаходять виходу, спричиняють хвороби.  ЗАНЯТТЯ СПОРТОМ ДОПОМОЖУТЬ ДИТИНІ ЗДОЛАТИ БАГАТО ХВОРОБ.  ІНОДІ НАШІ ДІТИ ХВОРІЮТЬ ВІД ТИХ СЛІВ, ЯКІ МИ ЇМ ГОВОРИМО.  ЯКЩО ВИ ЧАСТО СВАРИТЕ ДИТИНУ, НЕГАТИВНА ІНФОРМАЦІЯ МОЖЕ ПОЗНАЧИТИСЯ НЕ ЛИШЕ НА ЇЇ НАСТРОЇ, АЛЕ Й НА СТАНІ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ. Анна Гресь //Зростаємо разом. - 2015. - №7. - С.4-7

ЯК ВИХОВУВАТИ ТВОРЧУ ДИТИНУ

 

 

 Щоб виховати творчу дитину, прислухайтесь до наступних порад:


1. Якомога більше спілкуйтеся з дитиною. Щиро й часто висловлюйте своє захоплення її ідеями. Намагайтеся дати описову оцінку досягнень. Заохочуйте похвалою все нове у дитячій творчості, підтримуйте фантазії. Пропонуйте малюкові ділитися з вами асоціаціями, які викликають у нього окремі властивості предметів (легка кулька, червоний м’яч, зелений кубик тощо), разом винаходьте нові іграшки, проводьте досліди тощо. Ставте уточнювальні запитання. Дайте дитині зрозуміти: її життя цікаве вам в усіх проявах та деталях. 2. Слухайте дитину і навчайте чути. Залучайте малюка до участі в обговоренні дорослими важливих питань життя родини, групи, дослухайтеся до його міркувань. Переконуйтеся, що дитина правильно розуміє ваші висловлювання. 3. Учіть розмірковувати. Часто дорослі поспішають показати малюкові найбільш простий чи оптимальний шлях розв’язання певної проблеми, позбавляючи його тим самим можливості сумніватися, помилятися і вчитися на власних помилках. Важливо спонукати дитину самостійно розв’язувати свої проблеми, вчити розмірковувати. 4. Разом пишіть і малюйте. Олівці й папір — найпростіше і найдоступніше приладдя для спільної творчості. Почніть з творчого задуму: “Придумаймо нову казку”, “Напишімо вірш”, “Намалюймо фантастичну тварину” тощо. При цьому не має значення мистецький рівень малюнка чи те, наскільки добре римований вірш. Головне, щоб дитина відчувала довіру до педагога чи батьків, щиро ділилася своїми фантазіями, переживала разом зі значущим дорослим радість від процесу творчості. 5. Фантазуйте. Створіть умови, за яких зможете стимулювати розвиток дитячої фантазії. Наприклад, дивлячись разом мультфільм, зупиніть перегляд і запитайте в дитини, як би вона вчинила, опинившись на місці персонажа. Такий прийом спонукатиме її мислити самостійно, а недостатній життєвий досвід — шукати і знаходити нові рішення. Запропоновані дитиною ідеї можна обговорити разом. Олександр Семенов //Дошкільне виховання. - 2016. - №4. - С.2-8

Вчимося спілкуватися  з дитиною

Народження дитини — це Божий дар, який ми маємо вдячно прийняти, навіть якщо поки не усвідомлюємо до кінця його цінності чи своєї відповідальності. Малюк приходить у світ беззахисним та відкритим і впускає у свою душу все, що адресує йому оточення, — і усмішку, й ла­гідне слово, і невдоволений погляд, і докір.

Оскільки дитина ще не здатна поділитися на­віть з близькими дорослими своїми враженнями та переживаннями, то ці почуття й емоції залиша­ються у її внутрішньому світі, поповнюючи банк відомостей про неї саму і про життя.

Саме тому малюк особливо потребує бать­ківської любові, уваги, розуміння. І з часом ця потреба не зникає. Ви, батьки, завжди будете для своєї дитини головним орієнтиром на життєвому шляху, від вас залежить, як вона ставитиметься до себе і до світу, до проблеми добра і зла, а сім’я залишатиметься джерелом сили, наснаги, міс­цем, де її завжди приймуть і зрозуміють. Ось яка відповідальність покладена на вас.

        Та чи розумієте ви своїх дітей?

Чи вмієте спілкуватися з ними? Чи досить їм вашої уваги та піклування? Спробуємо розібратися разом. Щоб зрозуміти дитину, насамперед потрібно з нею спілкуватися. Здається, це очевидно. Однак спробуйте пригадати, які теми ви обговорюєте з малюком, наскільки вони різноманітні та цікаві, про що він вам розповідає. Спілкування: коли, про що і як Найсприятливіший час для спілкування, коли ніщо не відволікає і нікуди не потрібно поспішати, — вечір у родинному колі, час перед сном, хвилини спільного відпочинку чи, наприклад, дорога з дитсадка додому. Про що ж можна поговорити з дитиною під час такої прогулянки? Орієнтовні теми для розмови з малюком ♦ Почуття і діяльність дитини: чим займалася впродовж дня, що вдалося найкраще, з ким грала, чи ні з ким не посварилася, чому дивувалася, що хоче спробувати зробити вдома сама або разом з батьками тощо. ♦ Природа: спів пташки, краса квіточки, планування прогулянки в парку, правила поведінки в природі тощо. ♦ Предметне довкілля: для чого потрібна певна річ, як нею користуватися, як зводять будинки, яким транспортом можна найшвидше дістатися додому та ін. ♦ Праця дорослих: як минув ваш робочий день, які справи чекають на вас удома, чим може допомогти малюк тощо. ♦ Свята: чому відзначають те чи інше свято, як до нього готуються, як ви відзначали його в дитинстві, які є сімейні традиції тощо. ♦ Художні твори: що читала вихователь у дитсадку, який віршик учили, яку книжку читатимете вдома, чому саме цю книжку тощо. Прийоми ефективного спілкування ♦ Під час спілкування з дитиною не варто займатись іншою роботою — малюк може подумати, що нецікавий вам. ♦ Ваші очі мають бути на рівні очей маляти. ♦ Мова вашого тіла має демонструвати, що ви уважно слухаєте дитину. ♦ Підтримуйте малюка під час розмови усмішкою, обіймами, поглядом. ♦ Тон вашого мовлення має бути довірчий, спокійний. ♦ Робіть паузи, дайте дитині змогу подумати, помовчати, не вимагайте негайної відповіді. Наш спосіб взаємодії з малюком впливає не лише на його настрій, а й на розвиток, ставлення до себе та до світу, здатність до самореалізації. Шановні батьки, пам’ятайте: “Ваша власна поведінка — найвирішальніша річ. Ви вважаєте, що виховуєте дитину тоді, коли з нею розмовляєте чи караєте її. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома” (А. Макаренко). Ю. Савонік//Дошкільне виховання. - 2015. - №9. - С.25-27




НАЗАД НА ГОЛОВНУ